Комплекс Вседержителя

26

Задовбали знайомі і незнайомі люди, які страждають латентним комплексом Вседержителя.

Купую куртку на базарі. Відмінний пошиття, нитки не стирчать, блискавка не заїдає, шкіра як там спресована — зручно, комфортно, ціна прийнятна.

Акт перший, сцена єдина: «Допомога будь-якою ціною». Лівий перехожий перетворюється на непроханого радника і зображує міністра моди при моїй персоні.

— Виглядає не стильно. Поверніться («ваша величність» забув!) спиною.

Повертаюся, хоч і не переварюю втручання в процес вибору одягу, але начебто він з добрими намірами, так і зі спини видніше, хоч я і стою перед дзеркалами.

— Так, зовсім не йде.

Офігєть і не встати. Конструктив відсутня, свою думку примудрилися засунути в не своє діло. Дядько, я тебе не знаю! Повторюся: зручно і комфортно. Кажу, що мені подобається — ви звільнені, советничек! А він до продавця:

— Хто виробник?

Я, мабуть, не помітив відразу: це ж мій давно втрачене на базарі дядько Гриша, якому дуже потрібно догодити племяшке, щоб повернутися в сім’ю. Продавець зображує чудеса флірту і богоугодність перед запитуючим (ми ще пам’ятаємо, хто там клієнт?) і виводить сентенцію:

— Італійська фірма, матеріал в морду вже ніхто не пам’ятає (по ідеї, мукав), пошиття наш.

Дядя Гриша висловлює своє «фе», переходить зі мною на «ти» і дуже фамільярно малює в повітрі адреса кибитки, де продається «фірма», тобто справжня Італія.

Тут у мене настало прозріння. Фіг з ним, з вуйком Григорієм. Може, він конкурент, і це його робота така — сіяти сумнів і вказувати світлий шлях, але одну особливість, загальну для всіх жителів СНД, він торкнувся. Брати-слов’яни підсвідомо бажають поставити всю благополучну Європу до верстата — працювати для нас, коханих і неповторних. Ось це задолбали по-справжньому.