Гаррі Поттер і Невдячні Глядачі

27

Сиджу в кінотеатрі на останньому «Гаррі Поттера». Пару слів про сусідів по залу:

— Чоловік, не бачив до цього жодного фільму і, природно, не читала книг. Прийшов зі своєю подругою, затятою фанаткою поттеріани, кожну хвилину пояснюючою супутнику всі дії і події фільму.

— Батьки з дітьми. Не розумію, навіщо вести дітей 4-7 років на цей фільм? Вже після «Кубка вогню» було зрозуміло, що це зовсім не казочка на ніч. Дратуватися, коли діти починають плакати і проситися назовні в особливо страшні моменти, а ви захоплені Екшн ством, не треба: самі винні.

— Підлітки, що супроводжували фільм смішками і дебільними жартами. А вже від сцени, де Рон бачить міраж — оголених Гаррі й Герміону, — вони взагалі не могли віЕкшн ти навіть після виходу з кінозалу.

Фінальна сцена, похорон Доббі. Момент Екшн сно сумний, очі на мокрому місці. Звідкись зліва чую схлипування. «Ну, — думаю, — нічого собі, як люди зворушені!» Звуки посилюються, на ридання зовсім не схожі. Обертаюся — жінки за 35 хіба що не катаються по підлозі від сміху.