Ура, дощик!

9

Ви спокійно пересуваєтеся по району і раптом побачили пішохода на «зебрі»? Ні в якому разі не зупиняйтеся! Це ж так важко — натиснути педаль гальма і почекати секунд десять, поки один-єдиний чоловік дорогу перейде. А що? Хай тренує витримку! Останні, до речі, теж не зупиняються. Мабуть, повторюють алгоритм. Але чомусь у вісім ранку, коли реально є куди поспішати, люди зупиняються. Парадокс!

Продовжуємо подорож. О-па! А ось і величезна калюжа, та ще й прямо біля зупинки! Неодмінно потрібно проїхати прямо по ній, піднявши такий стовп бризок, що відбігати марно буде. Весь удар на себе прийняла я. Добре хоч спиною повернутися встигла, та й висохла за п’ятнадцять хвилин більш-менш. Друзі, я ще можу зрозуміти тих, хто не зупиняється, але вас — ніяк. Що в цьому крутого? Чи, може, ми все раптово выбежим до вас з криками: «Ура, дощик!»? Скажіть спасибі, що номери я ваші не побачила. Мало які у тата зв’язку — все-таки працює в представництві президента в Сибірському федеральному окрузі… Це я жартую, звичайно.

Може, проведемо експеримент? Поставимо всіх таких водіїв на пішохідний перехід з величезною калюжею і познущатися? А?