Подалі звідси

103

Занесло мене якось у центр Москви у справах. Так як в запасі був ще годину, а шлунок давав про себе знати, я вирішила знайти поблизу кафе. Зайшла в ресторан відомої мережі японської кухні.

Господині залу не було, офіціантів теж. Я сама знайшла столик, села. Через 15 хвилин офіціант піЕкшн шов до мене і дав меню. Замовила лише суп з морсом — ну, думаю, за 20 хвилин впораються. Ха! Не тут-то було. Замовлення я чекала 50 хвилин; зі мною нудьгували і хлопці за сусіднім столиком, але у них-то зрозуміло: принести здачу — не роли вжити.

Часу вже обмаль, офіціантки на горизонті не видно. Встаю, бажаю хлопцям дочекатися здачі. Вже прямую до виходу — і тут, звідки не візьмись, перекриваючи мені вихід, з’являється офіціантка і зі злим обличчям волає: «Дівчина, ви куди?!» — «Туди», — кажу.

І йду.

Я знаю, що таке працювати офіціантом. Я знаю, скільки приблизно готуються і розігріваються страви. Я знаю, як треба обслуговувати клієнта. А ви, моя люба, про це навіть не здогадуєтеся. Бажаю вам скоріше піти з цієї роботи, а то з такою кількістю негативної енергії, що кожен день на вас посилається, довго ви не протягнете.