Дороги без дурнів

7

У нашому місті спека і посуха, а тому навіть в середині робочого тижня іноді треба їхати на «улюблену дачу», щоб поливати те, що дешевше придбати на ринку. А що робити, якщо рідня «любить вирощувати», але і від відпускних поїздок не відмовиться? Допомагати рідним. Благо наш діляночку зовсім недалеко від міста, можна доїхати після роботи.

Приїхав я. Пішов по садівництву, повертаю на свою стежку… Ні пройти, ні проїхати. Від паркану до паркану через всю доріжку — величезна купа піску. Або обходьте, або лізьте в гору. Про тих, хто на машинах, я навіть не буду говорити. А я прийшов такий гарний, у штанях, у міських черевичках… Довелося форсувати. Хто ж із сусідів у нас самий розумний, я злився, що вирішив зайняти місце ближче до дому?

Запитав у сторожці на вході в товариство. Виявилося, це не сусіди нахабніють. Пісок посеред дороги — це добре, це для людей зробили. Його привезли доріжку розбиту ремонтувати. А тому, шановні садівники, беріть в руки лопати — і наяривайте! Сипте уздовж стежки. У нас самообслуговування. Не по розбитих доріг на своїх пузотерках кататися.

Ні, я не буду тут повторювати заяложену фразу про дві біди — дурнів в цій історії немає. Все було зроблено правильно! І правлінню товариства справді треба сказати спасибі. Заблокувати дорогу піском — це в наших умовах єдиний спосіб почати ремонт дороги. У «зручне» місце пісок не зсипати, оскільки у нас скрізь доріжки, або стихійна парковка. Та й якщо знайти вільне місце — пісок там так і пролежить, поки дощ купу не розмиє. Найняти відразу робітників з лопатами — так садівників жаба задушить, кровну копієчку віддавати! Кращий вихід — зсипати купу на саму проблемну дорогу: по-перше, близько, по-друге, люди мимоволі купу підуть розгрібати, щоб звільнити прохід.

Ось так мене вчора змусили згадати, де ми живемо. Такі вони, реалії радянського садоводского товариства, тих самих класичних «шести соток», отриманих на зорі перебудови. Ці реалії неможливо змінити — для цього довелося б зносити і заново будувати-перепланувати всі садівництво. І так у нас буде ще довго. Не один десяток років ми будемо для іноземців іншою планетою.