А віз і нині там

10

«Сподіваюся, ти це прочитаєш!»

«Я знаю, що ти цей сайт читаєш, тому пишу сюди».

«Задовбав син, змусив натиснути на кнопку „Виплакатися“!»

На цьому сайті тисячі подібних вступів! Товариші, у мене для вас новина: ви все — труси. Якщо мені хтось не подобається — я піЕкшн ду і скажу йому, що він мудак і я його ненавиджу. З життя піде? Та на дідька він мені потрібен, якщо я його ненавиджу?

Якщо у мене проблема з ріднею — я до них піду і особисто з ними розберуся. Поговоримо/поорем по душах. Вирішиться все добре. Ні — хай ідуть туди ж, куди мудаки. Принаймні, я зі свого боку зробив все можливе.

Але адже куди зручніше викладати свої проблеми на сайт: начебто і висловився, і лаятися не довелося. Але от тільки проблеми де були, там і залишилися. Дуже продуктивна позиція.

«Привіт, дорога тітка Рита! Я сподіваюся, що твій син прочитає тобі цю задолбашку!»

Серйозно? Іди і особисто їй прочитай, раз так розпирає від гордості за власне дотепність і спостережливість. В чому проблема?

Терпіти не можу таких людей, які мовчать і терплять як партизани. Є проблема? Ну скажи ж ти що-небудь! Я не ображуся, ось правда. А поки що нас оточують мовчуни і терпіли (так ось звідки це слово пішло!) — нічого навколо не зміниться, і проблеми будуть тільки множитись.