Ну і ходи голодна

74

Волею долі довелося опинитися на якийсь Богом забутій зупинці, без жодної людини навколо. Стою, мерзну, нарешті їде якийсь автобус. Наступаю на першу сходинку, питаючи водія:

— До площі їдете?
— Ні, — меланхолійно відповідає мужик за кермом, дверима заштовхує мене в салон і рушає.
— Стійте, зупиніть автобус, дайте вийти!

Водила, не змінившись в обличчі, заявляє:

— А вже пізно.

Ошелешено стою на тих же сходах.

— Ну, раз так, я до вулиці Леніна безкоштовно доїду, — відповідаю я, піднімаюся і йду вглиб.
— А гроші? — запитує він таким же тоном, яким зазвичай запитують: «Тобі бутерброд намазати?»
— Які гроші? — вибухаю я.
— Ну й гаразд, — відповідає він так, як вимовляють фразу: «Ну і ходи голодна».

Залишок поїздки провела мовчки дивилася в одну точку і думала про вічне.