І здачу табуреткою

5

Сибір, обласний центр. Підробляю приватним візництвом. Ніч з суботи на неділю. Катаюся. Клієнти є, грошик капає помаленьку.

Зупиняють мене хлопець з дівчиною двадцяти років від роду. Просять відвезти з одного спального району в інший і назад. Розрахуватися обіцяють журнальним столиком, новим і в упаковці. «Там на квартирі їх з десяток майже однакових, вибереш собі будь-який. Ну, нас п’ять хвилин почекаєш — і назад поїдемо». Скаржаться, що вже півгодини не можуть умовити жодного таксиста або бомбилу на таку поїздку. Що, втім, не дивно: з урахуванням п’ятихвилинного чекання за нашими розцінками така поїздка коштує п’ятсот рублів, а ось чи потрібен кому якийсь там незрозумілий столик — це велике питання.

З любові до мистецтва і пригод погоджуюся. Думаю, що в крайньому разі я втрачу сотню на бензин, а натомість потешу себе хорошою бійкою.

Приїхали, почекали біля під’їзду (кодовий замок, але нібито в квартирі немає домофона). Вийшов хлопець з заводською упаковкою, сказав, що вибрав найкращий (цікаво, як вибирав: столик ж запакований). Народ просить мене почекати п’ять хвилин, самий максимум десять». Кидаю упаковку в багажник в не розпакованому вигляді, чекаю. Через двадцять хвилин виходжу з машини, дзвінко ударяю кулаком в оглядове віконце поряд з під’їзної дверима. Вибігає дівчинка: «Одну хвилиночку, ми вийдемо». Попереджаю її, що через дві хвилини я поїду.

Проходить ще п’ятнадцять хвилин. Розвертаюся, від’їжджаю. Через два під’їзди під мою машину кидаються троє людей, які з причини глибокої ночі, вихідних і віддаленого району вже півгодини не можуть викликати легальне таксі. Домовляємося про ціну, сідають. З того самого під’їзду вибігає всполошенная дівчинка: «Як же ми тепер додому поїдемо?» Питаю, чи вони готові їхати прямо зараз. Відповідь негативна, просить почекати ще хвилинку. Ага, звичайно, ми це вже проходили. Пояснюю їй, що замість обіцяних п’яти хвилин я простояв (звіряюся з годинником) тридцять вісім і не вважаю себе винним, і їду з клієнтами.

Повторюся: в ніч з суботи на неділю. Купа народу гуляє, а, отже, і клієнтів з грошима. А я витрачаю свій час на очікування незрозуміло кого незрозуміло за що (упаковку-то я і не розпаковував, та й не варто такий ДСП-столик багато чого).

Ну так правильно я вчинив чи ні? Хвилин через сорок, і через дві години я знову був у цьому районі, під’їжджав до того самого під’їзду і стояв за п’ять хвилин для очищення совісті. Дарма приїжджав.

Так що ж мене задолбали? А мене задолбали наша держава, яка платить своїм службовцям і робітникам так мало, що змушує нас підробляти на стороні. Хтось таксує, хтось шиє на замовлення, хтось займається репетиторством, щось розвантажує вагони, хтось охороняє.

А столик я мало того що навіть не розпаковував, так навіть і з машини не забирав. Так і вожу в багажнику. Може, там і не столик взагалі.