Спускати? Так їй наверх пора!

87

Відвіз дітей в школу, повертаюся додому. Біля під’їзду стоїть «швидка». Медпрацівник мене запитує: «Ви з 178-й?» — «Ні, з 1##-й», — відповідаю я. Смуток в очах немолодої вже жінки і невисловлений питання. Я пішки на свій третій, вона ліфтом на четвертий.

Думаю, не просто ж так вона питала — може, чимось допомогти треба? З іншого боку, чому ж просто не попросила? Кидаю сумку, піднімаюся. Світліше обличчя і подобревшие очі були мені відповіддю.

Ситуація банальна до неподобства. Дуже літня жінка пересуватися сама не може. В квартирі її доньку, сама вже майже на пенсії, і жінка середніх років. Немає мужиків в будинку, крім так само неходящего дідуся. Водієві медичної «карети» заборонено залишати машину. Два лікаря-санітара-фельдшера (я не знаю, як вони звуться правильно) жіночої статі явно не можуть удвох (або з допомогою двох інших жінок-родичок) спустити по сходах з четвертого поверху на ношах бабусю.

Кілька хвилин чекаємо родича-чоловіка, в поспіху летить з роботи на машині. Спускаємо хвору вшістьох (причому жінки-родички більше заважають з боків, ніж допомагають у перенесенні), розміщуємо в «швидкої».

Запитую у доктора, чому вона просто не попросила мене про допомогу відразу біля під’їзду. У відповідь я почув, що на сотню їхніх прохань від сили відгукуються раз або два. Так вони вже й перестали питати, щоб не витрачати час і нерви.

Люди, прокиньтеся! Завтра таке може статися і з вашими родичами.