Хвиля презирства хлорованого

7

Я таки відучила автосексуалов паркуватися, але вчора довелося знову встати на стежку війни.

Під вікнами біля під’їзду такі акуратні, чистенькі сходинки. Чистенькі, тому що їх миють регулярно тітоньки, яким ми платимо за прибирання під’їзду.

Прилаштувалася вчора якась весела компанія. Пили пиво, кидали пляшки. Скажу чесно: задовбали майже відразу ж після своєї появи. Вирішила не бути мегерою. Даремно. Вже після 11 вечора почалися п’яні крики дівчат з визнаннями в любові випадковим знайомим — угу, саме вас вони і шукали все життя. Так-так, вас, п’яних безвідмовних малоліток. Попросила піти — не зрозуміли. Що ж робити-то. Відкопала томагавк.

Молодь була неприємно здивована, коли вийшла дівчина трохи старше їх, засліпила досить потужним ліхтарем і акуратно полила ступенечкі хлоркою, незважаючи на крики, зіпсовану одяг, розкладені на пакетику сигарети і якусь закуску, примовляючи:

— Після вас, алкашів малолітніх, тільки зарази не вистачало.

Пішли відразу.